"Ніколи не сміявся без любові"

     Видатний український сатирик і гуморист Остап Вишня-спр. ім ’я Павло Михайлович Губенко народився  13 листопада 1889 року в містечку Груні Зінківського повіту на Полтавщині.

     Остап Вишня - письменник багатограний. В його великому літературному доробку гострі політичні памфлети й комедійні п’єси, бойові фейлетони на тему дня і ліричні мисливські усмішки, оповідання для дітей і про дітей, веселі гуморески й мудрі дотепні нариси... Протягом короткого часу він нажив слави популярного в народі майстра сатири і гумору.

       Він дарував багато щастя своїм друзям .Добрий, мудрий, веселий він входив у кожну сім’ю , мов казковий герой з чарівним дарунком - красою вільної природи, красою людської душі... Незабутня усмішка Остапа Вишні - тонка, мудра і добра. І не завжди весела. Іноді дуже гнівна. Але завжди у ній упевненість у перемозі правди над брехнею, добра над злом, нового над старим...

      У 1921 році йому пропонують посаду перекладача в газеті „ Вісті ВУЦВК”. Співробітничав він і в „ Селянській правді”, на сторінках якої з’явилася його усмішка « Чудака Їй-Богу !», де вперше автор підписався „ Остап Вишня”.

      За його життя тільки на Україні вийшло понад сто збірок його творів, У великому творчому доробку письменника представлено різноманітні жанри малої прози. Але, мабуть, найвеселіші і найдотепніші „ Мисливські усмішки”. Павло Михайлович був завзятим мисливцем і рибалкою. Щоправда, на полювання збирався з девізом : „ Хай живуть зайці!”

     Павло Михайлович надзвичайно любив природу, ліси, поля, річки, чарівні краєвиди українського лісостепу. З батьківською турботою ставився до птахів. Тому так подобалось йому ходити на полювання, де відпочивав душею, заспокоювався від міської метушні. Тому його „ Мисливські усмішки” в українській літературі –явище майже унікальне. В них спостерігається оригінальний синтез народного анекдоту і пейзажної лірики. Почуття смішного було йому властиве, як птаху здатність літати.

     У щоденнику письменника від 10 березня 1951 року є такий запис: «Умираючи, кажу вам усім: ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чолдвіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом...І я хочу, щоб посміхались усі".

28 вересня 1956 року Павло Михайлович перестав писати, назавжди.

     На виставці «Ніколи не сміявся без любові», яка  присвячена 130-й річниці від дня народження видатного українського письменника Остапа Вишні представлені не лише його твори, але і документи, які свідчать про життя і творчість, а також публікації  щоденника.