Чиста вода для здоров’я планети

Щорічно 22 березня, починаючи з 1993 року, світова спільнота відзначає Всесвітній день води. З кожним роком стає зменшення запасів прісної води та погіршення її якості. Вода – це життя,  чиста вода – основа здоров’я людства. На Землі не існує жодного живого організму, навіть найпростішого, в якому немає води! Тому необхідно дбайливого, шанобливого та раціонального використання водних ресурсів.

 Тематична виставка «Голубі простори України» представляє природні водойми – річки та озера краю і наголошує, що їх збереження є життєво важлива задача не тільки вчених – екологів, але й усього нашого суспільства.  

Провісники весни

          З приходом теплих весняних днів у наших лісах з'являються тендітні первістки оновленої землі  первоцвіти. Первоцвіти  безцінний дар природи, перша усмішка весни, прикраса лісів. Замилувавшись  цим дивом природи, хочеться жити і творити добро для ближнього. 

          Хвилинки – набат «Даруйте первоцвіти у світлинах» під такою назвою був проведений захід з учнями 6 класу, який наголошує  бережливого ставлення до цих дивовижних створень природи.

            

                                                   

В полоні Швченкового слова

        Його поетичне слово звучить у різних куточках світу – одне лише «Заповіт» перекладено на 147 мов! Поезії Шевченко покладені на музику, багато з них давно стали народними піснями.  До могили Кобзаря в Каневі йдуть люди з усіх куточків планети, щоб вклонитися співцеві, який учив любити свою землю і свій народ.

        З нагоди 204-річниці з дня народження Т. Г. Шевченка пройшли поетичні читання "Звучать Шевченкові слова". Юні читачі бібліотеки, а саме: Ковалишин Аліна, Дикунець Наталя, Зорій Діана, Питлюк Олена, Горін Зоряна, Божик Ангеліна, Кім Зіна, Загребельна Каріна, Кіт Оксана та Федорвська Вероніка із задоволенням і дитячою щирістю декламували улюблені рядки з віршів та уривки з поем Великого Кобзаря, які є живі і вічні.

Революція гідності: ми маємо пам’ятати

      

       Щорічно 20 лютого Указом президента України з 11 лютого 2015 року в країні встановлено особливий пам’ятний день – День Героїв Небесної Сотні.

     «Час плине, а пам’ять залишається...» під такою назвою оформлена виставка, яка нагадує про трагічні події на Майдані Незалежності  у буремному  2014 - му в м. Києві.

Пам’ятаймо про подвиг простих українців, які віддали своє життя за волю, незалежність та свободу Єдиної України.

Професія захищати

Не так давно, ще зовсім юні хлопчаки були звичайними школярами, вчилися, мріяли. Згодом кожен вибирав свій життєвий шлях. І тепер деякі хлопці опановують справжню  чоловічу професію -  бути Захисниками своєї Батьківщини.

Так 5 лютого у Кремінянській сільській школі відбулася зустріч з лейтенантом, командиром взводу - Ямборко Артемом,  який розповив про вибір професії її подальші кроки і звичайно поділився спогадами перебування  в зоні АТО.

Пам’яті Героїв Крут

«Любить Україну, як вірні сини. Віддати життя їй готові,

Як юні сини, що життя віддали Під Крутами всі, як герої».

      Сто років тому історія України закарбувала на своїх скрижалях новий символ, який став невід’ємною складовою генетичної пам’яті українського народу. Цей символ – Крути!
     29 січня 1918 року назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач – Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації. Близько 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною більшовицькою армією.  Крутам належить особливе місце – подвіг юних героїв став першим у XX столітті героїчним актом самопожертви на захист першої у новітній історії самостійної Української держави.                                                                                                                                           Офіційно День пам’яті героїв Крут почали відзначати після того, як 29 січня 2007 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування пам’яті героїв Крут».                                                "Крути - незгасна пам’ять і урок сьогодення" під такою назвою в бібліотеці оформлена тематична викладка, в який представлені документи фонду, що розповідають про цю трагічну подію

Життя мов спалах блискавки

В Україні відзначають день пам'яті Василя Стуса.

      З Донбасу вийшло чимало пат­ріотів, які принесли для України честь і славу. Таким великим українцем є і Василь Стус  – один з найвідоміших українських поетів 20 століття. Його біографія дуже цікава, але водночас трагічна.

6 січня цього року йому виповнилося б 80 років. Але він помер, маючи всього 47 років.

    Народився Василь Стус на Поділлі (с. Рахнівці на Вінниччині) в хліборобській родині якраз перед Різдвом - то й названий Василем («А що другий празник - святого Василя»). У пошуках кращого життя родина переїхала на Донбас. Деякий час Василь залишався у бабусі, а десь у 1940 році батьки забрали його до міста - До­нецьк.  
    Чому творчість Стуса було забороненою? За його власні переконання. Василь Стус не намагався догодити цензурі і писав про те, що українській культурі потрібна автономія. За це його не просто посадили у в'язницю, а позбавили можливості писати.  З нагоди ювілею Василя Стуса до уваги читачів оформлена книжкова викладка «Життя мов спалах блискавки». В експозиції  представлені 
книги поетичних творів письменника, його спогади з дитинства і подальший життєвий та творчий шлях поета.                                                                     Матері

  Мене вела ти в ніжні ранки

  Ізмалку, хлопчиком дрібним.

  Вставати вчила до світанку —

  Буть неспокійним і міцним.

  Росою вранішньою вмитий...

  І я вставав, і я спішив,

  І я зростав. Учився жити

  Під кроною старих дубів.

  Було нас троє. Але брата

  Вже вкрила часу пелена.

 Хлопчачих років рання втрата

  Була звичайно не одна.

  Удвох з сестрою ми зростали

  В шахтарськім селищі малім,

  Город копали і сапали,

  і звозили картоплю в дім.

  А мати нам пісень співала —

  їх більше, мабуть, не почуть,

 Як хлопця дівчина кохала,

 котру той хлопець встиг забуть,

 Або тієї, що пізніше

 Я прочитав у «Кобзарі»,

 Що батько синові миліший, 

 Ніж мати, що не говори.

 І повідала ти малому

 Свої скорботи життьові,

 Бо в тебе - ні рідні, ні дому.

 Тепер на чужині живи.

 Мені ж приносила калину,

 До узголів'я кладучи:

 «Іди ти, сину, на Україну,

 Нас кленучи ».

 І я зростав, і раптом виріс,

 неначе риба із води.

 О добра материнська щирість!

 Мене землею проведи...

В. Стус