Творчисть , як доля

Я завтра їду на Вкраїну,

Яку покинув так давно.

Цілую ставши на коліно, Своє, полкове знамено. - 

Сто років тому, 3 квітня 1918 року, народився письменник Олександр Біличенко, відомий як Олесь Гончар. Душею він завжди залишався юним, писав для молодого покоління. Його персонажами були свідомі молоді люди, школярі чи студенти, які закохувалися і мріяли про майбутнє, прагнули розгадати загадки минулого, сперечалися й приятелювали... Аж поки, як і в наші дні, не настала загроза для їхньої безтурботності - війна.

  Насолодитися внутрішньою силою та красою духовного світу героїв цього письменника, яки є насправді глибокі і такі важливі думки у сучасному шаленому темпі сьогодення. і... трішки пороздумувати:

Про час
«Дорожіть днем - ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить! … Зоставте ж слід… Не бляшанку з-під шпротів, покинуту на Скарбному, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало - близьких і далеких… Дорожіть, дорожіть миттю, синочки! Бо ГЕСи плануються, все на світі планується - не планується одна тільки смерть». 
(Олесь Гончар "Собор")

Про співчуття
"Любити ближнього – це найважливіша з людських наук, вона вистраждана людством, але як нелегко вона дається літературі й кожному з нас...  Мабуть, тільки з болю, із страждання виникає здатність до співчуття, душевна просвітленість, розуміння і здатність перейнятися горем ближнього...Умій прощати! Це таки, мабуть, найвище мистецтво життя. Здається мені, що раніше в нас було менше зла, більше було терпимості справді християнської... Як далеко ще нам до висот всепрощення й національного примирення!"
(із щоденника Олеся Гончара)

Про вірність
"Найвища краса - це краса вірності. Люди, які накидаються на все, які розмінюють свої почуття направо і наліво, по-моєму, кінець-кінцем мусять відчувати себе злидарями. А хто не звідав цього щастя, цієї краси вірності, той не жив по-справжньому..." 
(Олесь Гончар "Прапороносці")

Про цінність життя
"Все, власне, так просто, - думалось йому,- варто тільки усвідомити, що живеш один раз, що життя - це той рейс, який не повторюється, і що його треба провести достойно..."
(Олесь Гончар "Тронка")

Про війну
"Ідемо, ідемо. Хочемо пройти крізь цей степ, як торпеди, крізь його аеродроми, засади, крізь усі небезпеки, що зустрінуться нам на путі. Здається, тільки вийдем, і вже не буде війни. Здається, тільки проб'ємося, і перед нами, як з високого перевалу, відкриються за небокраєм найдальші віки. Хто з нас проб'ється? Хто з нас загине в оцих оточенських, загравами охоплених степах? Що всіх нас чекає за отим пагорбом?" 
(Олесь Гончар "Людина і зброя")

Про пізнання 
"- Та хіба ми й самі для себе теж не загадка?
- Ви так вважаєте?
- А вам хіба все до кінця уже ясно? То поясніть і мені, завдяки чому людина з печери зуміла так круто піднестись, по яких щаблях ішла вона з темних тих прачасів до своїх вершин? І чи завжди рухалась по висхідній? У чому змінилась, а в чому лишилась такою, як була і в античності? Оленячий ріг змінила на трактор, галеру — на космічний корабель, а неспокій, а потяг до вічної таїни, хіба він у людини зник? Жадоба пізнання, — може, тільки це неминуще..." 

(Олесь Гончар "Берег любові")