Квіти у полі, там де Крути...

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути

      Рівно 101 рік по тому саме ті героїчно-трагічні події, які відбулися в морозні січневі дні 1918 року 29 січня під селищем Крути, що за 30 км. від Києва, на довгі роки стали одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. У 1926 році в Галичині було народжено культ героїв Крут, коли гурт пластової молоді у Львові створив курінь старших пластунів імені Бою під Кру­гами. І з того часу всі свідомі українці 29 січня віддають шану полеглим молодим воякам, що не пожаліли свого життя заради свободи українського народу.

         До цієї дати оформлена тематична виставка «Крути: трагедія і  слава України» та проведена година пам’яті «Квіти у полі, там де Крути…».  Під час заходу присутні вшанували пам’ять полеглих хвилиною мовчання.          

                                

Гордість України - Леонід Каденюк

Він був першим і поки що єдиним космонавтом незалежної України.

Леонід Каденюк народився 28 січня 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області в сім'ї сільських вчителів.

     Стати космонавтом він хотів з самого дитинства, адже юність Леоніда припала на період розвитку космічної сфери в СРСР, коли всі захоплювалися Юрієм Гагаріним.

Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Каденюк вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків.

   У 1985 році Леонід Костянтинович вирішив здобути другу вищу освіту і вступив до Московського авіаційного інституту.

    Коли вже за часів незалежної України постало питання про політ українця на борту американського космічного корабля, Каденюк написав заяву про бажання взяти участь у конкурсі.

   З 19 листопада по 5 грудня 1997 року Каденюк здійснив політ на американському транспортному космічному кораблі "Колумбія" місії STS-87. У космосі українець та його колеги проводили експерименти спільного українсько-американського дослідження з трьома видами рослин: ріпою, соєю і мохом.

    Саме завдяки Каденюку на орбіті Землі пролунав державний гімн України. "Я був першим, хто полетів у космос з українським прапором і виконав завдання українського уряду. У 1997 році вперше український гімн пролунав у відкритому космосі", – казав Каденюк. Каденюк у космосі з американськими космонавти організував два вечори української пісні у виконання Дмитра Гнатюка "Два кольори", "Черемшина", Софія Ротару співала "Мій рідний край". Ставили касету з піснями Назарія Яремчика.

- Американцям так сподобалися наші пісні, що вони почали вивчати українську мову – сказав Леонід.

   Повернувшись в Україну, генерал-майор Леонід Каденюк працював у лавах Збройних сил України.

   У 2002 році Каденюк також став народним депутатом України.
   У 2006 році він блискуче захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата технічних наук. Загалом він став автором 5 наукових праць та художньо-публіцистичної книги "Місія – Космос".
    Має звання Героя України, разом з яким йому вручили орден «Золота Зірка» 3 грудня 1999 року.

  Леонід Каденюк несподівано пішов із життя 31 січня 2018 року.

Народознавець Павло Чубинський

        Українському етнографу, фольклористу, поету, автору слів Гімну України Павлу Платоновичу Чубинському 27 січня виповнюється 180 років від дня народження.              Павло Чубинський за своє коротке життя, а саме 45 років, встиг зробити стільки, що, за висловом його друга і співробітника Федора Вовка, його заслуг вистачило б і на декількох професіональних вчених.  Відомий вірш «Ще не вмерла Україна» зробив його ім'я безсмертним навіки. Експедиція, очолювана Павлом Чубинським у Південно-Західний край була найвидатнішим явищем в історії тогочасної етнографії                                       Чубинський записав майже  чотири тисячі обрядових пісень, триста казок, у шістдесяти місцевостях зафіксував і опрацював говірки, звичаї, повір'я, прикмети. Найцікавішими в «Працях» експедиції є численні записи свят, в яких найбільше розкривається душа українського народу, його художній геній.                                                                                         Твори Чубинського були  тривалий час заборонені. З набуттям незалежності Україною слова вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» стали національним Гімном держави, символом нації.   

Соборність: тернистий шлях

 «Ніколи не виживе той народ,

котрий сприймає трактування

своєї історії очима сусіда»

                                     Ф. Ніцше

Свято встановлено в Україні «...вріховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави...» згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» від 21 січня 1999 року № 42/99»

  22 січня 1919 року. Морозний день, все вкрите блискучими голочками паморозі. Київ ніби сяє, прикрашений прапорами та транспарантами, килимами й полотнами з українськими орнаментами. Саме тут, на Софій­ській площі, перед рядами радісних людей представники Української Народної Республіки М. Грушевський, С. Петлюра, В. Винниченко та Західноукраїнської Народної республіки генерали М. Тарнавський, В. Курманович та О. Микитка підписали Акт Злуки. І цього ж дня на Софіївському майдані в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель. Відтепер Україна стала єдиною. Акт возз'єднання злуки двох Україн був знаком одвіч­ного прагнення українцями єдності.

     З нагоди 100-річчя підписання Акту Злуки представлена виставка «Крізь терен перешкод до волі і незалежності» та проведений урок державності «Суверенна моя Україна» присутні почули про історичні події, виникнення свята. Учні взяли участь у читанні патріотичних віршів відомих поетів України. А далі вчитель школи Дубас Р. Р. провела інтерактивну гру з учнями 2-х команд на знання своєї країни.

 

Дивовижний світ Марії Приймаченко

Засинала й бачила уві сні чарівну жар-птицю - над цілим морем яскравих квітів.

- Пошли мені, Боженьку, нових і яскравих барв, - перед сном молилася, - не хочу грошей багато, хочу тільки, аби люди жили, як квіти цвіли. Оце й усе, що я хочу, Боже...

        

        110 років по тому народилася,  відома  українська майстриня народного декоративного розпису Марія Приймаченко, яка була відзначена найвищою державною нагородою України - Національною премією імені Т. Шевченка.

        Народилася Марія 12 січня 1909 року в селі Болотня на Київщині й провела в ньому все своє довге життя. У дитинстві вона перехворіла на поліомієліт, і тяжка хвороба зробила її не по-дитячому серйозною, спостережливою та вдумливою. Потяг до живопису виявився рано — вона постійно малювала на піску, одного разу розписала вибілену хату візерунками із синьої глини.  

       Мистецтвознавці називають стиль її живопису «наївним мистецтвом» або «народним примітивізмом». Художниця малювала переважно казкові сонячні квіти, а ще - химерних звірів і птахів, що жили в її снах, були витвором її чистої уяви. Також вона сама вигадувала цікаві підписи до своїх картин - віршовані примовки. Марія Приймаченко була малограмотною. Усі знання черпала із древніх і вічних джерел поліського фольклору, зберігши в собі дивовижне вміння сприймати життя наче красиву дитячу казку. Малювала на простому папері аквареллю та гуашшю, спочатку наносячи лінії та контури олівцем.

         Творчість Марії Приймаченко - це унікальне явище для світової культури. У 1957 році на Міжнародній виставці в Парижі художниця отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами увесь світ. Її виставки з великим успіхом проходили у Франції, Канаді, Польщі, Болгарії, Росії, Німеччині, Японії... У «Всесвітній енциклопедії наївного мистецтва» (Белград, 1984) українська народна майстриня була визнана «зіркою першої величини»